Дмитро Ковтун, співзасновник і СЕО Pingle Game Studio, розповідає, чому зараз так важливо залишати бізнес в Україні.
Скажу чесно: не вірив до останнього, що війна взагалі почнеться.
В офісі ми готувалися не тільки до війни, а до будь-якої непередбаченої події, яка може вибити бізнес з колії.
Перед війною в командах були панічні настрої, тому 23-го лютого я провів зустріч з Дніпровською командою, де розповідав, що не вірю в початок війни. І навіть, якщо війна таки буде, ми повністю готові: фінансово і технічно. 24-го така зустріч планувалася в Харкові. Відповідно, 24-го лютого я прокинувся в Харкові під звуки вибухів. Ми зайнялися евакуацією працівників на захід країни.
Коли почалась війна, склалось враження, що багато людей піддались паніці. Були готові залишити все і тікати якомога далі, без особливого розуміння куди та навіщо. Я особисто старався тримати себе в руках і не впадати в паніку, щоб зберегти гнучкість реакції на ситуацію.
Звісно, я жива людина і теж боюсь. Але точно знаю: якщо піддатися паніці й страху – нічого хорошого не вийде. Страх поганий радник. Тому керуюся почуттям здорового глузду, постійно моніторю ситуацію і приймаю необхідні рішення через постановку цілей.
Щоб заспокоїти власних працівників, ми кожного дня ділилися планами компанії на найближчий час, пришвидшили виплату заробітних плат.
Власним прикладом показали, що залишатися в Україні безпечно.
І цим займаємось по цей день, бо паніка може проявитись у будь-який момент. Наша задача – внести стабільність в життя людей, щоб вони розуміли, що на компанію можна розраховувати.
До речі, моя сім’я досі живе в Дніпрі. Поки тут безпечно, і я не бачив причин для переїзду.
Наша компанія працює із закордонними клієнтами. Всі розуміли, що щось буде з Росією, але ніхто не очікував такого розмаху. Щодня я отримую десятки повідомлень від партнерів зі словами підтримки. Нам активно пропонували релокейт в Британію, Польщу, Чехію, Словакію, Кіпр, але зараз вже всі знайомі з нашою позицією — переїжджати ми не будемо.
Ми відкрили великий офіс у Львові. Це найбільше місто на заході України приваблювало нас давно. Війна лише пришвидшила процес пошуку приміщення. Тут потужний IT кластер, якісні навчальні заклади. Але на Львові не плануємо зупинятися: Вінниця, Рівне, Луцьк, Івано-Франківськ, чекайте на нас.
Коли партнери запитують, чим можуть допомогти, пропоную підписати з нами контракт на новий проєкт – декілька таких контрактів вже маємо.
Звісно, всі відчувають ризики. Але зараз ми своїм прикладом доводимо, що на українських розробників можна покластися навіть в період війни.
Наша громадянська позиція сформувалась не за останні чотири тижні.
Чув з новин, що компанії масово звільняють росіян. У нас таких прецедентів не було, бо ми їх і не наймали. Війна триває вже 8 років і спонсорувати її податками наших працівників не хотілося. Щодо українців, то ми нікого не звільнили. 10 наших працівників наразі захищають Україну зі зброєю в руках. Звісно ж, ми зберігаємо за ними робоче місце і продовжуємо виплачувати заробітну плату.
У нас є нові проєкти, а, відповідно, потреба в спеціалістах. Ми продовжуємо активно наймати під час війни: проводили співбесіди навіть у бомбосховищах. За інформацією від наших рекрутерів, багато спеціалістів пишуть самі, бо не відчули достатнього рівня захищеності у своїй компанії чи втратили проєкт.
Сподіваюся, ми зможемо затримати їх в Україні, бо мені особисто дуже боляче спостерігати картину масової еміграції перспективних людей.
Деякі наші розробники поїхали від війни за кордон. Але вони сплачують податки в Україні, а ми в компанії зі своєї сторони робимо все, щоб створити умови, в які хочеться повернутися.
Щодо податків, то ми прийняли рішення не користуватись податковими пільгами, що їх ухвалила Верховна Рада (Закон № 7137-д «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»). Вважаю, що цими пільгами мають користуватись ті, в кого немає іншої можливості. А ми можемо і хочемо підтримати економіку України.
Я залишаюся в Україні, це мій дім. Україна – це не тільки кордони, це, в першу чергу, люди, які тут живуть. Не буде людей – не буде України.
З власного досвіду бачу: те, що я і мій бізнес-партнер залишилися в Україні та відмовляємось переїжджати, робить Україну сильнішою в очах інвесторів.
Якщо українці вірять у власну перемогу і майбутню стабільність тут – весь світ у це також повірить.
Разом з тим, якщо власники компаній залишаються в Україні, працівники також менше панікують. А якщо підприємці створять хороші умови праці вдома, менше людей буде переїжджати закордон, і повернуться ті, хто тікав від війни.
Я вірю в перемогу України. Ми вже перемогли.
